Глибоко в лісі жив маленький гном Тюфтель. Щовечора він сидів перед своєю хатинкою й дивився в небо через телескоп. Однієї ночі він помітив щось дивне. Однієї зірки не вистачало. «Де ж ти?», — запитав Тюфтель. Раптом він почув тихий шум. Шурхіт… шурхіт… Тюфтель пішов за звуком аж до старого дуба. Там у моху лежало щось. Маленька золота зірка. Але вона ледь світилася. «Що з тобою сталося?», — стурбовано запитав Тюфтель. Зірка трохи затремтіла. «Я хочу додому». Тюфтель обережно взяв її до себе. Він створив їй тепло й затишок та доглядав за нею. Щовечора він ставив зірку перед своїм телескопом. «Ми знову знайдемо твоє місце на небі», — пообіцяв він. Але зірка залишалася тьмяною. Однієї ночі Тюфтелю спала на думку ідея. Він взяв зірку й піднявся з нею на найвищий пагорб у лісі. «Дивись! Там, вгорі, твій дім». Зірка поглянула на небо. І раптом вона почала світити. Спочатку дуже слабко. Потім дедалі яскравіше. Золотий промінь світла простягнувся від неба аж до рук Тюфтеля. Зірка піднялася вгору. Вище й вище. Аж поки знову не опинилася на своєму місці. Тюфтель помахав рукою. «На добраніч, маленька зірочко!» І від того вечора саме ця зірка сяяла над лісом особливо яскраво. Тюфтель посміхнувся й прошепотів: «Іноді потрібно лише, щоб хтось допоміг тобі знайти дорогу додому».

Джерело: ChatGPT (OpenAI), використано для перекладу.